Музей політв’язнів

      Це – один із карцерів тюрми НКВС у Тернополі. Намагаючись зламати волю в’язнів, які витримували найлютіші знущання, енкаведисти кидали їх сюди. Зараз у в’язниці вже немає напівзатоплених кімнат, нещадних допитів і знесилених від катувань та голоду арештантів. Зате є найбільший в Україні музей політв’язнів і пам’ять про жахіття, скоєні радянським режимом.

      Енкаведисти з усіх сил намагалися стерти її, покидаючи будівлю тюрми 1986 р.: старанно заштукатурили стіни, перегородили тюремне підземелля кількома мурами. Але хіба можна приховати нелюдську жорстокість, яка десятиліттями в’їдалася в перелякане повітря в’язниці? Невже так просто зробити невидимим біль жертв радянської влади, що зіщулювався в закутках камер? Тут на якийсь час повністю забуваєш про звичний ритм життя, занурюючись у смертоносні події на західноукраїнських землях у середині минулого століття.

      1944 р. радянська влада, захопивши знищений Другою світовою війною Тернопіль, шукала місце для розправ із непокірними своєму режимові. Понурі підземелля будівель ХVІІ-ХІХ ст. в центрі міста найкраще підходили для цього. Військовополонені німці добудували кілька поверхів, і Управління НКВС у Тернопільській області почало своє криваве полювання. Сюди потрапляли не лише воїни УПА, а й ті, хто допомагав їм їжею та давав нічліг.

      Навіть розмова з повстанцем була серйозним злочином. Жорстокі нічні допити, принизливі погрози, побиття до втрати свідомості, відрізання частин тіла, притискання пальців дверима, яке доводило до божевілля. Усе закінчувалося 15-20 роками ув’язнення у виправних таборах суворого режиму і важкими щоденними роботами на пекучому сибірському морозі, після яких мало хто повертався додому.

       Загрозливий скрегіт важких дверей, круті сходи вниз. Ледь освітлений моторошний коридор із низькими стелями. За дверима, що збереглися з часів в’язниці, – крихітна камера, де спали більше двадцяти людей. Як вони всі тут поміщалися? На полицях – тюремний посуд і залізний кийок, яким били в’язнів. Сусідні камери знайомлять із цікавими історіями з життя та особистими речами провідників УПА.

      Тут – посмертна маска Степана Бандери, бронежилет його заступника Ярослава Стецька, світлини з повстанських буднів. У приміщенні, присвяченому виправним колоніям, зберігається табірна форма. Поруч із нею – макет виправного табору та автентична мапа, на якій позначено місця всіх радянських колоній. А макети криївок, створені жителем Тернополя І. Пилипцем, змушують захоплюватися винахідливістю повстанців.

      Тільки подумати, вони маскували вхід у свої житла в дуплах дерев, криницях і навіть собачих будках. Також тут можна побачити одяг та посуд воїнів УПА. А затишна капличка з оригінальною церквою, виготовленою з сірників, сяє паростком тепла серед суворих камер і карцерів.
      Ще один скрип масивних дверей – і ти, мружачись від сліпучого денного світла, знову потрапляєш у буденний життєвий темп. Але ще не раз повертатимешся думками до темних підземель, прокручуватимеш, мов плівку, побачене і почуте там.